Річниця нелегітимності. Що буде з режимом Лукашенка?

Рівно рік тому, 9 серпня, у Білорусі пройшли чергові президентські вибори. За даними Центрвиборчкому, на них вшосте "переміг" Олександр Лукашенко, набравши понад 80 %. Результатам підрахунку голосів не повірили ні білоруси, ні міжнародна спільнота. Сотні тисяч людей почали щотижня виходити на протести з вимогою провести повторні вибори. Аналогічні заклики звучали від лідерів західних держав. Однак Лукашенко не дослухався до вимог, застосувавши проти учасників акцій весь репресивний апарат, який був в його арсеналі.

З наближенням зими протести в Білорусі пішли на спад, а згодом і зовсім затихли. Лукашенко зберіг владу. Втім, по сьогоднішній день він залишається фактично самопроголошеним президентом.

Про те, чому білоруські протести зійшли нанівець і що чекає на режим Лукашенка - читайте у публікації Новини.LIVE.

Як Лукашенко став вигнанцем?

Довгий час демократичний світ називав Олександра Лукашенка "останнім диктатором Європи". Причин для цього було чимало. Серед них - серія політичних вбивств, що прокотилися по Білорусі наприкінці 1990-х, розправа над опозиційними силами, недопуск опозиціонерів до виборів, придушення протестів.

Перебувати в міжнародній ізоляції для Лукашенка було звичним явищем. Однак ситуація почала змінюватися у 2014 році, коли естафету "останнього диктатора" у нього перебрав Володимир Путін, а лідери ЄС почали поступово зближуватися з ним. Здавалося, для Лукашенка почалося нове політичне життя.

Як би це не звучало зараз дивно, але на шості для себе президентські вибори у 2020 році Лукашенко йшов як поміркований антиросійський кандидат. При цьому двох з трьох його потенційних конкурентів - Віктора Бабарико і Валерія Цепкало - білоруські провладні ЗМІ називали кандидатами Кремля. Однак ні їх, ні популярного блогера Сергія Тихановського у підсумку не допустили до виборів. Єдиним кандидатом від опозиції, кому вдалося зареєструватись, була дружина Сергія - Світлана Тихановська. У подальшому вона й стала головним опонентом самопроголошеного президента.

Минулорічні вибори в Білорусі пройшли, м'яко кажучи, не демократично. Паралельний підрахунок голосів на дільницях в різних містах показував перевагу Світлани Тихановської. Втім, ЦВК зафіксувала "впевнену перемогу" Лукашенка з результатом 80 %. Таке відверте знущання над результатами голосування стало каталізатором для виходу сотень тисяч білорусів на акції протесту. В окремі дні на вулицях Мінська та інших міст збиралося до мільйона осіб, що становить десяту частину від всього населення Білорусі.

У мітингувальників було лише декілька вимог - проведення чесних перевиборів і притягнення до відповідальності фальсифікаторів підрахунку голосів. Однак режим Лукашенка не погодився з вимогами і взявся розганяти протестуючих силою. У результаті сутичок силовиків з учасниками акцій були загиблі, а сотні людей опинилися за гратами. За даними правозахисного центру "Весна", проти учасників протестів порушено 4200 кримінальних справ, а 605 осіб визнані політв’язнями.

Читайте також: Чи є у Протасевича шанси вийти на свободу?

Лукашенко не зміг мирним шляхом продовжити своє президентство. Власне, це і є ключовою причиною, чому він став вигнанцем для світової спільноти і залишається ним до сьогодні. Фальсифікації на виборах, безумовно, не вітаються на Заході, однак навряд чи цього було б достатньо, щоб визнати його нерукопожатним.  

Чому видихлися білоруські протести?

У перші тижні після президентських виборів протести в Білорусі були масовими і проходили мало не у кожному місті. З наближенням зими і після того, як запрацював маховик репресій, чисельність акцій пішла на спад. Після Нового року на протести виходили невеликі групи мітингувальників, а з настанням весни опозиція так і не змогла повернути людей на вулиці.  

Білоруський політолог Павло Усов вважає помилкою, що протестувальники у Мінську не стали організовувати Майдан за українським зразком.

"За рік в Білорусі все змінилося радикальним чином. Як би ми не оцінювали події останнього року, але відбулася революція в суспільстві і у свідомості. Єдине, про що можна жаліти - що у кризові для влади перші тижні після виборів революція не переросла у Майдан за українським зразком. Концепція, що під впливом масштабного мирного протесту Лукашенко злякається і покине країну, стала гальмом змін у Білорусі і дала системі можливість зібратися з силами, мобілізуватись і нанести доволі відчутний удар по противниках режиму. Те, що лідери і координатори протестів у Мінську вирішили дистанціюватися від практик українського Майдану було серйозною помилкою, яка підірвала енергію протесту. Якби зібрався Майдан, при тій кількості людей, яка виходила на мітинги, то Лукашенко як політик не прожив би і дня", - зазначив політолог.

В антилукашенківських протестах була своя особливість. Де-факто вони координувалися не політиками чи громадськими діячами, а анонімним Telegram-каналом "NEXTA". Натомість лідери опозиції - Світлана Тихановська, Марія Колесникова, Павло Латушко – дуже швидко опинилися за гратами або ж виїхали з країни. Власне, відсутність єдиного координаційного центру в Білорусі ослабила протестний рух. А виїзд з країни Тихановської, яка стала символом опору, не міг не позначитись на потенціалі протестів.

Читайте також: Хто і як маніпулює в історії зі справою "вагнерівців"

Крім того, опонентам нелегітимної влади не вдалося організувати масові страйки на державних підприємствах, які становлять до 80 % білоруської економіки. Деякий час такі заводи-гіганти як "БМЗ", "БілАЗ", "МЗКТ" справді протестували, але дуже швидко повернулися до роботи.

Та найбільшою проблемою опозиції стало те, що вона не змогла внести розкол в ряди білоруських чиновників і силовиків, які й були опорою режиму. Лише одиниці високопосадовців виступили проти Лукашенка, тоді як абсолютна більшість залишилася вірною йому.

Чи закінчилася білоруська революція?

Зараз ні в Мінську, ні в інших великих містах не відбуваються багатотисячні протести. Однак останній рік для білорусів пройшов не дарма, переконаний Павло Усов.

"Відбулася трансформація свідомості, якщо не всього суспільства, то доволі значних соціальних груп. Якщо до 9 серпня 2020 року у Білорусі відбулася електоральна революція, коли виборці переорієнтувалися на інших кандидатів, то після 9 серпня сталася культурна революція, революція відродження національного духу у свідомості білорусів. Протести пройшли під знаком біло-червоно-білого прапору, білоруської мови, гімну і герба. Спроби влади нейтралізувати символіку, назвавши її нацистською, вже не змінять парадигми, яка сформувалася у білоруському суспільстві. На сьогоднішній день національний дух є ключовим елементом революції, яка продовжується", - наголосив політолог.

Усов впевнений, що білоруська революція не закінчилася з придушенням протестів. При цьому, за його словами, в країні продовжується системна криза, яка ослаблює владу узурпатора.

"Під внутрішнім і зовнішнім тиском Лукашенко продовжує робити абсурдні помилки, які ще більше підривають систему. Ми бачили посадку літака з Протасевичем, міграційна криза, загадкова загибель Шишова в Києві, втеча білоруських спортсменів з Олімпіади - все це ознаки того, що режим розвалюється. Процес може затягнутися, але трек очевидний", - резюмував політолог.

Читайте також: Чи закриє Лукашенко кордон з Україною?

Разом з тим, режим санкцій продовжується, а їхня дія посилюватиметься з кожним місяцем, позаяк санкційні обмеження не впроваджувалися проти чинних контрактів, яких з часом ставатиме все менше. Втрати від економічної співпраці з Заходом Лукашенко намагається компенсувати зближенням з Росією. Натомість Кремль виставляє свої вимоги - інтеграція Білорусі з РФ, на що не погоджується Лукашенко.

Лукашенко намагається викрутитись, будучи затиснутим між західними санкціями і путінськими амбіціями. Щоправда, можливостей для маневрів стає все менше.  

Більше оперативних новин шукайте в Telegram та Viber Новини.LIVE.