Як вести дипломатію з ворогом в ООН та покарати його за дітей: інтерв'ю з Кислицею

Президент України Володимир Зеленський візьме участь у сесії Генеральної Асамблеї ООН, що стартувала сьогодні, 5 вересня. Кульмінацією стане тиждень високого рівня. У Нью-Йорку зберуться 150 президентів із різних країн світу. Україна виступатиме однією з перших і говоритиме про безпеку і мир, згідно з запропонованою формулою миру Зеленського. 

Про це Новини.LIVE дізналося від посла, постійного представника України при ООН Сергія Кислиці. У другій частині інтерв’ю він розповів про роботу в ООН поруч з росіянами і про покарання РФ. 

— Як, на вашу думку, врегулювати питання злочину проти дітей? Як повертати дітей і карати ворога? 

— Це надзвичайно болюча тема. Вона щоденна в роботі і нашої місії, і нашого уряду, і президента та першої леді. По-перше, була початково неадекватна реакція міжнародного співтовариства, коли почалася інтервенція РФ в Україну, яка сталася не 24 лютого 2022 року, а зимою 2013-2014 років. Було незаконно окуповано Крим, окуповано частину території на Сході, і тоді вже почалися проблеми з дітьми. 

Не було адекватної реакції міжнародного співтовариства, ані двосторонніх партнерів, ані міжнародних організацій. Не були активовані ті механізми, які існують в ООН або в рамках інших організацій, або багатосторонніх конвенцій. Відповідно лише зараз Генсекретар в щорічній доповіді вперше в історії ООН відніс Збройні сили РФ до категорії порушників прав дітей. 

Такого ще ніколи не було. Там багато різних порушників, але те, що Генсек це зробив — карколомний крок, бо він одразу активував деякі механізми моніторингу, які існують в ООН. 

Але в більш монументальному плані питання не в тому, чи якісно написані міжнародні конвенції або рішення Радбезу, або навіть приписи міжнародного суду справедливості. Питання в тому, що вся система міжнародного права безсила в тому випадку, якщо ти маєш справу з країною, яка чхати хотіла на будь-що, на будь-які приписи будь-яких міжнародних судів. 

Ми з вами говорили, що треба позбавити РФ щонайменше права вето, максимум — вигнати її з Радбезу. Уявімо собі, що РФ справедливо позбавлена права накладати вето щодо рішення в Радбезі. Пишеться проєкт рішення, в якому написано — негайно вивести війська, припинити війну, окупацію, відновити міжнародні кордони України. Це рішення кладеться на стіл, голосується, РФ не може накласти на нього вето, воно ухвалюється, його надсилають в Кремль, лягає на стіл перед Путіним, читає — і що він? 

Він дзвонить Нарижкіну по урядовому телефону і каже негайно вивести війська, бо тут Радбез ухвалив рішення? Ні, того не буде.

Хоча РФ має бути вигнана з Радбезу, але ми маємо казати правду одне одному. Що в архітектурі міжнародної безпеки немає реальних механізмів примусу виконання рішень, нічого не буде. Нам залишається і надалі застосовувати статтю 51 статуту ООН, яка надає нам право на індивідуальну і колективну оборону, самозахист. Нам і надалі залишається працювати з партнерами і союзникам, щоб бути сильнішими з кожним днем. Боронити себе і весь цивілізований світ. 

— Як вам вести дипломатію і бути в одній кімнаті з ворогом?

— Іти і терпіти, а що робити, хіба в мене є вибір? Я вважаю, що це мій обов'язок — йти в Радбез і коли там сидить Небензя — дивитися йому в очі. Це не так складно, як бути в траншеї в армії. Але, повірте мені, це теж не дуже просто, коли ти раз у раз слухаєш токсичні, отруйні безкінечні промови Небензі і його заступника Полянського, якого тут всі називають Падлянським.

Це такі пари, які випромінюються від місця, яке посідає РФ. І коли вони заходять в залу Радбезу, за ними залишається кровавий слід, але що робити... Нам треба хапати їх на брехні, спростовувати їхні твердження. Така наша робота.

Автори матеріалу: Уляна Бойчук та Антоніна Карташева