Телеканали для "слуг": чи потрібні владі лояльні медіа?
Поділитися
У серпні 2019 року тодішній керівник Офісу Президента Андрій Богдан стверджував, що для спілкування з суспільством їм не потрібні посередники у вигляді "класичних журналістів". Мовляв, виборча кампанія показала, що для успіху достатньо користуватися популярними соцмережами.
Згодом концепція змінилась. "Слуги народу" почали ходити на всі можливі політичні ток-шоу, роздавати інтерв'ю та активно використовувати доступні інформаційні платформи. Так продовжується досі, якщо не брати до уваги медіагрупу "Україна", якій "слуги" у листопаді оголосили бойкот.
Водночас все очевиднішим стає третій етап сприйняття владою медіаплатформ: коли хочеться мати свої ЗМІ, а не лише доступ до них.
Про те, навіщо "слуга народу" купив телевізійний канал та чи потрібно розвивати державні медіа, – читайте у публікації Новини.LIVE.
"Слуга" обзавівся телеканалом
Конфлікт Офісу Президента з Ринатом Ахметовим, який супроводжувався медіаатаками на всю державну вертикаль – від президента до місцевих посадовців, пришвидшив розуміння, що владі потрібні лояльні або ж принаймні нейтральні ЗМІ, які будуть рівновіддаленими від всіх політичних сил і бізнесових груп.
Під відповідні цілі спершу взялися переробляти державний телеканал "Дом". Він задумувався як канал для окупованих територій Донбасу. Однак за останній рік його повністю переформатували в загальнонаціональний. Щоправда, є невеличкий нюанс. Оскільки за задумом канал мали дивитися переважно мешканці ОРДЛО, то для нього зробили виключення і дозволили не дотримуватися мовних квот, які він досі ігнорує.
Далі черга дійшла до ще одного державного телеканалу – "Рада". На 2022 рік його фінансування збільшили з 58 до майже 380 мільйонів гривень. Заодно, на ньому суттєво розширили чисельність співробітників та поставили нові редакційні завдання. Раніше функціонал каналу обмежувалася трансляціями засідань Ради і включень з парламентських кулуарів.
Наступною новиною медіаринку стало повідомлення, що "слуга народу" Олексій Ковальов придбав у екснардепа Дмитра Добродомова "4 канал". Згідно з даними ЄДР, кінцевими бенефіціарними власниками медіа стали Іван і Наталія Ковальови. Ймовірно, батьки депутата.
Ковальов поспішив повідомити, що канал прибутковий (хоча й дохід невеликий), а тому розглядає свою покупку як інвестицію. При цьому нардеп видав дещо суперечливу заяву. З одного боку, він обіцяє не втручатися у редакційну політику. А з другого – каже, що придбав канал, бо планує продовжувати політичну кар'єру, а "без медіа це буде важко зробити". Вийшов якийсь оксюморон. Але з ким не буває…
Також Ковальов запевнив, що Офіс Президента немає жодного відношення до його покупки. У багатьох з цього приводу виникли сумніви. Зокрема, через розмір статутного капіталу юридичної особи "ТРК "Інтеррадіо", який склав 60 % від усіх задекларованих заощаджень парламентаря.
Втім, наш інсайдер у "Слузі народу" не погоджується, що Ковальов нібито став формальним власником телеканалу. Він заперечує, що до покупки може мати відношення Банкова.
Читайте також: Вперед у минуле. Чому влада хоче повернути "мажоритарку"
"У фракції не було розмов, що Олексій збирається купувати "4 канал". Якби до цього був причетний ОПУ, такі розмови, швидше за все, були б. Моє враження, що це його власна ініціатива", – розповів інсайдер.
Водночас інсайдер допускає, що у майбутньому канал буде працювати в інтересах влади, а Ковальову він потрібен, щоб "набити собі ціну в партії". Мовляв, із власним телеканалом політична вага депутата суттєво зростає.
Чи допоможуть владі лояльні ЗМІ?
Історія, коли з наближенням виборів влада намагається завести лояльні ЗМІ, – не нова. У 2013 році близький до Віктора Януковича молодий олігарх Сергій Курченко викупив в Бориса Ложкіна медіахолдинг "UMH". А в 2017 році колишній "регіонал" Володимир Макеєнко придбав телеканал "Прямий", який згодом став рупором партії "Європейська солідарність". Є чимало підстав вважати, що Макеєнко був номінальним власником "Прямого", тоді як реально ним володів Петро Порошенко.
Наразі в орбіті Зе-команди опинилися три телеканали: державні "Дом" і "Рада" та приватний "4 канал". Багато хто закидає владі, що, мовляв, вона готується до виборів, а тому починає колекціонувати ЗМІ, щоб створити власну медіаімперію. Втім, політолог Кирило Сазонов зі скепсисом коментує такі версії.
"Неможливо за два роки перетворити телеканал у партійний рупор, і щоб він став настільки популярним, щоби міг відігравати яку-небудь помітну роль у виборчому процесі. Це дуже довгий і складний процес, який потребує років", – розповів політолог.
Він вважає, що будь-який власник, який спробує ввести цензуру на телеканалі, зруйнує його, позаяк провладні медіа, якщо вони перестають бути збалансованими, швидко втрачають популярність. "Ми ж розуміємо, що з каналу підуть журналісти, телеканал перестануть дивитись тощо", – відзначив експерт.
Політолог Олексій Буряченко, своєю чергою, бачить позитив, що в Україні розвиваються телеканали, які не належать олігархам. У тому числі, якщо мова йде про державні медіа.
"Дуже добре, що в Україні розвиваються не лише олігархічні телеканали, які мають пряме відношення до великих фінансових груп. Державні телеканали – це запорука, що в незалежності від того, хто прийде до влади, очолить парламент, створить нову коаліцію, існуватимуть медіа, які транслюватимуть позицію держави і політичних сил", – зазначив він.
Читайте також: В полку опозиції прибуло: чи варто Зеленському боятися Богдана?
Вважається, що 70 % робочого часу політик має приділяти своїй діяльності. Решта 30 % часу повинна йти на звіти про цю діяльність. Для цього в країні, власне, мають існувати незаангажовані медіа, через які політик може доносити інформацію про пророблену роботу. А за потреби ще й відбиватися від медіаатак опонентів.
Водночас телевізор не може замінити холодильник. Іншими словами, однією "картинкою" без реальних результатів не наростиш рейтинг. Як не наростили Янукович і Порошенко. Чи розуміють це на Банковій і в "СН" – покаже час.
Читайте Новини.LIVE!
